Сьогодні я б хотів поринути разом із вами не лише у чарівні казки, а й у сумну реальність, для декого можливо дуже болючу, яка усіх нас чекає... Після завершення війни, сотні тисяч наших воїнів повернуться до своїх домівок, до рідних людей. Ми всі сподіваємось, що цей день настане якнайшвидше! Проте треба пам'ятати, що частина з цих людей повернеться з фронту не лише із скаліченими кінцівками, але і з порушеною психікою, з пораненою душею.

Поведінка таких людей буде здаватися нам дивною і навіть загрозливою. Багато дружин будуть волати: "Поверніть мені мого чоловіка!"; а діти плакатимуть: "Тату, що з тобою трапилося, ми тебе не впізнаємо!"

Якщо ми не будемо підтримувати таких воїнів, вони, будучи живими, ховатмуться в своїх власних «цвинтарях і гробах», вони продовжуватимуть боротися із своїми уявними демонами, які стануть для них вічними супутниками. Можна повернутись з війни, але війна не так легко від себе відпускає. Дивлячись на таких людей без форми у пікселях, та аналізуючи їх агресивну поведінку, перехожі не зможуть розпізнати в них людину - вони лише закидуватимуть їх зневажливими словами: "псих", "ненормальний", "хворий на голову"...

За видимою агресією пораненого воїна багато людей не зможуть побачити, що перед ними стоїть таж сама жива людина, яка втратила своє здоров'я та надломила своє життя, щоб ми могли мати мирне життя.

Лікарі називатимуть цей стан чотирма технічними буквами – П.Т.С.Р. - посттравматичний стресовий розлад. Цим людям, які живуть з цим синдромом, не легко, він не проходить із прийняттям якоїсь пігулки. З іншої сторони, треба памятатм, що ПТСР - це не вирок, але він може бути серйозним викликом, який продовжить реальність війни в нашій країні ще на десятиліття, навіть після перемоги.

За дуже заокругленими даними, після війни в Іраку близько 200 000 солдатів повернулися додому з ознаками ПТСР. Тому вже зараз ми, як суспільство, повинні бути готові до таких випадків, оскільки вони, на жаль, не будуть поодинокими.

Як підтримати таких людей? Найперше, треба пам'ятати, що процес зцілення не буде простим. Це не робота одного дня чи навіть кількох тижнів. Прикро, але факт - рани душі іноді заживають набагато повільніше, ніж травми тілесні.

Проте, фахівці відзначають один дуже важливий фактор зцілення, а саме присутність поруч близької чи коханої людини, яка вірить у людяність цього пораненого воїна. Не важливо, чи це буде мама, тато, близький друг, колега по роботі чи кохана дружина. Ми на парафії маємо чудові приклади того, як підтримка коханої людини не просто підтримує, а рятує - це і Галина, яка в перші дні війни благала про молитви за свого Сергія, коли він під Гостомелем захищав Київ; це і Таня, яка на крилах летіла з іншої країни до свого Валентина, коли дізналася, що він зазнав важкого поранення. Її любляча присутність поруч - день і ніч - змогла в прямому значенні поставити його на ноги. Ми дякуємо Богові за наших мужніх воїнів, але також і за сім'ї військових, які теж розділяють з ними всі труднощі війни. Фронт для них не десь там далеко, а у власній хаті, і на новини з фронту, вони реагують зовсім по іншому, ніж люди в яких немає мобілізованих родичів.

Сьогодні я б хотів звернути увагу ще на один важливий фактор підтримки, на який може розраховувати кожна віруюча людина - це на Господа Бога. Подібно до того, як Він не відвернувся і не побоявся біснуватого, так Він не відкине тих, хто повертається із страшним діагнозом ПТСР.

Чому Він допоміг біснуватому, в якого вселився легіон демонів? Бо побачив за ширмою агресії і розбою маленьку людинку, яка прагне миру та Бога, тому і допоміг їй. Христос так само готовий простягнути руку допомоги тим нашим хлопцям і дівчатам, які повертаються із самого пекла. Саме так, пекла, бо як інакше назвати ситуацію, де щоденно бачиш, як людські тіла твоїх побратимів перетворюються на шматки м'яса.

Але Бог, який сам опустився до глибин аду, готовий простягнути свою руку допомоги кожному, хто прагне миру та Бога. Ісус не вагався подати руку тому, хто був у безнадійному стані. Він показав, що Його милосердя здатне змінити навіть найтемніші, найбезнадійніші ситуації. Для Бога не існує безнадійних ситуацій! Його милосердя й сила здатні визволити нас від будь-яких ув'язнень, чи то фізичних, психологічних чи духовних страждань.

Тому не забуваймо про цю велику підтримку, на яку ми, як віруючі люди, завжди можемо розраховувати. Можливо, поранена людина з фронту тимчасово забуде про Божу присутність, можливо, її віра похитнеться, але Божа любов залишається незмінною!

Лікування ран вимагатиме люблячої присутності близьких людей, професійної допомоги психологів, підтримки держави та місцевої громади, але передусім підтримки та опіки Божої. Не будьмо схожими на мешканців тієї округи, які втратили майно й попросили Ісуса відійти. Через особисту втрату вони не побачили чуда - а саме, що Бог знайшов і відновив до первісного образу втрачену людину.

Цей випадок нагадує нам не лише про величезну силу Ісусового слова, але й про безмежне милосердя та можливість відродження кожної людської душі, в тому числі і нашої. Амінь!