Днями до нашої Церкви надійшло прохання про допомогу від п. Наталії з Луганщини, яка попросила допомогти знайти розкладушку на ламелях з матрацом, щоб обладнати ще 1 спальне місце.
Разом з Парафія св. Анни м. Вишневе ми швидко змогли організувати цю допомогу і разом з о. Vasyl Barna доставили її до адресатів, додавши ще продуктові набори від Мудра Справа та канцелярійне приладдя для 13-ти річного Дмитра.
За чаєм п. Наталя розповіла нам свою історію:
“До війни ми жили у місті Сєвєродонецьк, Луганська область. Ми втекли з нашого міста в березні, коли почалися обстріли житлових кварталів. З собою встигли взяти лише кілька речей із одягу. Я сподівалася, що війна закінчиться за кілька місяців. Але тепер стало зрозуміло, що треба влаштовувати нове життя у новому місці. Я впевнена, що мій рідний Сєвєродонецьк звільнять! Але умов для життя в ньому поки що не буде. Потрібно багато сил та часу, щоб відновити всі комунікації. Та й багатоповерховий будинок, де ми жили, майже увесь вигорів від фосфорних бомб. Тому нам повертатися найближчим часом не буде куди. Де ми знаходилися і що ми пережили до цього місяця згадувати не хочеться. Зараз нас приютили у селищі Святопетрівське, місто Київ. Що робити далі не зовсім зрозуміло. Це як життя з нуля. Дуже важко сприймати нову реальність. А коли згадуєш, що ми втратили все, що мали – сльози котяться градом. Почуття безвиході накочує кілька разів на день.”
Подібну історію можна почути від багатьох людей, але для мене стало очевидним – коли ти сам відчув на собу долю біженця і переселенця разом зі сімєю, то бажання допомагати іншим стає набагато осмислиніше!