Оксана:
Табір — це місце, де серце знову вчиться довіряти Богові.
Для мене парафіяльний табір — це не просто подія. Це час, коли ми, спільнотою, стаємо ближчими одне до одного і до Бога.
Це також нагода зупинитися серед щоденного бігу, вдихнути на повні груди чисте повітря ірпінських сосен і дати Богові говорити до серця — через Слово, через ближнього, через тишу природи.
Табір — це передусім зустріч. Тут я знову переконалася, яким великим благословенням є спільнота. Під час ділення Словом Божим відкривалося щось дуже глибоке: різні серця, різні досвіди, але всі торкаються дороги до Бога. Кожне свідчення було, мов пазл — неповторний фрагмент, який у поєднанні з іншими створює цілісну картину. Саме так я побачила, що надія має безліч облич — тиху, вперту, дитинно-довірливу, світлу посеред темряви та дієву.
У таборі нас огортала краса Божого творіння: ранкові тумани, схід сонця, шелест сосен і спів пташок — усе це ставало мов тихою молитвою серця. Ми мали час на спільну каву, щирі розмови, обід за одним столом, пісні, у яких звучала хвала Богу. І навіть у розвагах, у сміхові, у танці чи фільмі — був присутній Господь, об’єднуючи нас і нагадуючи, що в радості теж можна Його прославляти.
Цей табір був присвячений темі «Надія». Я відкрила для себе, що надія — це не лише чекання чогось кращого, а вміння бачити добро вже тепер, у звичайних моментах.
Я повернулася додому з відчуттям спокою, вдячності й світла — і з бажанням нести цю надію далі, у повсякденність.
Галина:
Цих вихідних мала чудову нагоду відвідати разом із сім’єю парафіяльний табір із парафією Святої Анни. Тема табору — «Надія не засоромить».
Це вже другий сімейний табір віднови та роздумів, який ми відвідали разом. Для мене це час душевної тиші, наповнення, безтурботності та відкриттів нового.
Важливу роль відіграло те, що все було ретельно продумано та організовано, — це дало мені змогу повністю розслабитися. 👌❤😋
Саме тому найбільшим надбанням цього табору стало моє внутрішнє оновлення й переосмислення значення надії. Я побачила, що вона — не лише в довірі до Божої ласки, а й у щоденному житті. Ми справді живемо надією.
Арттерапія на тему «Надія» та перегляд фільму «Цирк метеликів» допомогли мені глибше зазирнути в себе й відкрити нове бачення багатьох подій.
Виступ гурту прослави був для мене чимось новим, але дуже цінним — допоміг по-іншому пережити віру й побачити, що прослава Бога може бути живою, сучасною, радісною.
Я помітила, що після кожного такого табору моя сім’я відкривається по-новому.
Особливо приємно було бачити, як мій чоловік Сергій, який колись ставився до табору з пересторогою, цього року сам із нетерпінням чекав зустрічі.
На мою думку, такий формат спілкування — живий, щирий і прийнятний як для християн, так і для тих, хто лише шукає шлях до Бога. Це можливість зростати, вдосконалюватися й показувати дітям, що Бога можна прославляти у різних формах — не лише в храмі.
❤️ Щиро дякую отцю Володимиру за турботу про духовне збагачення парафіян і за можливість глибше заглянути в себе.
Велика подяка всім, хто долучився до організації табору, — особливо пані Оксані за її працю і тепло. 🙏
⇐ А ще була бомбезна презентація родини Сергія та Галини
Сергій:
Парафіяльний табір «Надія не засоромить…» — це вже наш другий табір, який ми відвідали разом із сім’єю. Якщо під час першого табору в мене були певні упередження, то наприкінці цього я був внутрішньо наповнений радістю, емоціями та Божою благодаттю. Це стало початком великих змін.
Цього разу ми приїхали з особливим очікуванням і відкритим серцем — і отримали відповіді на багато запитань, які носили в собі.
Тема «Надія не засоромить» стала для мене роздумом про те, що надія — це іскра, яка не дає згаснути у важкі часи, допомагає знайти шлях у життєвому лабіринті.
У Бога немає неможливого — лише ми самі визначаємо, якою буде наша віра: слабкою чи сильною.
Божа любов — це відображення любові в сім’ї. Наскільки ми впускаємо Бога у своє серце, настільки вона проявляється у наших стосунках — між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми. Важливо лише відкрити серце для Божої любові.
Парафіяльна спільнота, спільні зустрічі й розмови допомагають відчути, чи правильно ти йдеш шляхом віри. Саме в спільноті можна знайти надію, наповнену Божою любов’ю, яка підтримає у хвилини випробувань.
Фільм «Цирк метеликів», який ми переглядали, нагадав, що кожен із нас — у Божих руках, і Господь має для нас свій задум. Треба лише довіритись Йому.
Амінь.
Ольга:
Минули незабутні 48 годин у парафіяльному таборі «Надія не засоромить» в Ірпені.
Усі учасники прибули вчасно, першими — сім’я Калюсів із кумедною собачкою. Організаторка табору, пані Оксана, з великою любов’ю зустрічала всіх і допомагала розміститися.
Перше враження — надзвичайно позитивне: гарна природа, свіже соснове повітря, білочки, зелена трава, квіти. Програма проходила в центральному корпусі, де нас чекали смачні сніданки, обіди та вечері, а також кавові перерви для спілкування.
Ранок починався з руханки, яку професійно проводила пані Галина Болотенко.
Отець Володимир та отець Ярослав вели духовні заходи — Літургії, науки, молитви прослави. Ми переглянули та обговорили фільм «Цирк метеликів», брали участь в арттерапії, грі «Таємний друг» і творчих вечорах дорослих та дітей.
Духовно збагачені й натхненні чудовим відпочинком у таборі, ми повернулися додому з вдячністю організаторам і священникам.
Анна:
Новий для нашої сім’ї формат відпочинку та духовного відновлення.
Спільна молитва, арттерапія, співи в стилі Тезе, цікаві теми для глибоких роздумів та обговорень.
Особлива подяка організаторам за чудову підготовку, продуманість кожної деталі й особливу атмосферу спільноти.
Все було створено з любов’ю: від занять для дітей до часу для спілкування дорослих. Комфортно, красиво, смачно, весело й затишно!
Ми повернулися додому з наповненими серцями, вдячністю Богові та людям, з якими провели цей благословенний час.
Бажаю всім здоров’я, миру й того, щоб надія ніколи не згасала! 🙏❤️